В арт-кафе "Букіторія" відбудеться творчий вечір Олени Марченко

Її поезія - особливий, надчутливий погляд на реальність. Її Батьківщина – поетична Роменщина, місце народження останнього кошового отамана Запорізької Січі. Її серце - вільна Україна. Її минуле - усвідомлення свого шляху, боротьба за українське слово. Її майбутнє - свобода української культури. Збереження українських традицій, мови та мислення, частинки України всередині кожного, хто відчуває спорідненість з цією прекрасною країною - її сьогодення. ... Олена Марченко – експерт з розвитку української культури в слов’янських країнах, член міжнародної комісії з питань української культури Слов’янської літературно-мистецької академії, координатор програм Центру слов’янських культур, голова Товариства української культури «Славутич». Народилася на Сумщині. Закінчила Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя. Засновник і редактор обласної газети «Освіта Чернігівщини». Тривалий час займалася організацією і проведенням міжнародних культурних проектів та співпрацею з діаспорою у Національному культурному центрі України на Арбаті. Поетеса, перекладач, публіцист. ... Мелодія ДОщ запросить тебе на вальс, РЕлятивно змістивши акценти. МІж вітрами втікає час під ФАльшиві аплодисменти. СОЛЬний виступ сріблястих струн, ЛЯмку тягнуть, бринять вночі. СІль роз’їсть твоє небо навпіл, тільки ти не мовчи, не мовчи! ДОщ запросить тебе на вальс, закружляє, як весни час, в фіалково-бузковий сон, де серця бринять в унісон. Де крізь матрицю слів роки транскрибують твої думки, пробачають тебе мені в фіалково-бузковому сні. РЕлятивно змістивши акценти, монологом завісиш небо, перешіптуючи перманентно всі молитви в дорозі до себе. Хмари сунуть сумним полотном, стихне вальс, як схолола зірка, цей покинутий аеродром, ніби серця зашита дірка. МІж вітрами спливає час, дегустуючи норми життя: замість нас завтра будуть інші тіла. Там, де нас не було, ‒ відсутність вітру, ковзанка віри і перемети, мусонні колишуть віття дерев, розвінчують числа й предмети. ФАльшиві аплодисменти і шоколадні коні, що тануть від тепла людських сердець, поглянь, отам, за підвіконням, сіріє день у хутрі згорблених овець. І лиш промінчики коханих пальців зігріють стежку твоїх дум, і вечір вишиє на п’яльцях такий нестримний серця струм. СОЛЬний виступ сріблястих струн – тінь трави крізь торішнє листя. Голомозих дерев табун молиться на вітрах: озовися, відкоркуй запаяну тугу, одягнувши зелені шати, і заграй мелодію вдруге ‒ більше нікуди поспішати. Лямку тягнуть, бринять вночі дві душі єдиної мови. Я ще й досі пишу вірші, уникаючи головного. І тоді паперовий літак вилітає з дощів сухим, невербальний, чуттєвий знак ‒ пілотує твій херувим. СІль роз’їсть твоє небо навпіл, тільки ти не мовчи, не мовчи! Серце б’ється, ніби від залпів, і на вальс мене не проси. Ця дорога тепер ‒ в нікуди, та й однаково, де на розстріл! Адже сума завжди незмінна, незалежно від вибраних тіл. Вхід вільний. Джерело: https://www.facebook.com/events/424812844839855/?ti=cl