Сьогодні відкривається виставка Ніни Мурашкіної "Алегорія цнотливості"
Ніна Мурашкіна – одна із небагатьох художників в українському сучасному мистецтві, яка відверто і чесно говорить про бажання, любов, чуттєвість, сексуальний потяг, розчарування, фемінізм. Працює з інсталяцією, живописом, графікою, об’єктами, часто поєднуючи їх в одному проєкті. «Мене завжди хвилювало, – говорить автор, – як з'єднати приторно цукрове, мармеладне, кітчеве, але в той же час щире, майже фольклорне, неприховано вульгарне, як погляд спітнілих очей через весь вагон метро, ... з чистою і сильною лінією, гармонією кольору і дитячістю сприйняття того, що відбувається....».
...У період вже майже сформованого матріархату, як це не парадоксально і не безглуздо, в глибинi душі дiвчата та деякi хлопцi все ще чекають того єдиного, хто порушить їх спокій та прикрасить життя феєрверком емоцій і пристрастей.
У новій серії моїх робіт «Алегорія Цнотливості» відображена неоднозначність того, що відбувається: цнотливість – бiльше, ніж наполовину вiджилий атрибут, але все ще актуальний стан у житті.
Хтось із героїв мого живопису сидить у коробочці, як у золотому возику з хитким колесом, не спроможному їхати звивистими дорогами, хтось – ще не цілований зовсiм, і це заслуговує на окрему увагу, а хтось летить у потоках насолоди.
А навколо жорстокий–жорстокий світ із його пороками, насильством, зрадами та брехнею…
Джерелом мого натхнення стала українська народна пісня «Чом ти не прийшов?»:
— Чом ти не прийшов, як місяць зійшов,
Як я тебе чекала?
Чи коня не мав, чи стежки не знав,
Мати не пускала?....
Мене завжди хвилювала тема недоторканості, цнотливостi, чистоти поглядiв і вчинків. У своїй творчості я цілеспрямовано, послiдовно і відверто розробляю теми душевних переживань, емоцiй та їх тiсного взаємозв'язку з пiдсвiдомiстю, у такий спосіб втілюючи свій власний погляд на речі і зберігаючи себе як художника.