Та в цій стресовій картині коротких прогулянок є інша сторона: декілька хвилин щастя. Справжньої радості для людини і фотографа під назвою Вишня, Яблуко, Груша. Ну і квіти. Усе це стало справжнім щастям тепер, бо більше поза домом нічого немає – усе закрито. Та ти вперше в житті розумієш, що якби не карантин, ти б ніколи не помічав того запаху, квітучості цих дерев навесні. Ніколи би не осягнув, що фотографувати можна не лише щось «оригінальне», «соціальне», а всього лише підкреслити чудо лаконічності звичайного дерева. Зняти, а потім обробити ракурс так, щоб довго згадувати цю гілку, квітку.
Подивився, перевірив – нікого поруч. Ти нічого не порушив, слава Господу. Дорога достатня, два метри будуть. А тоді заспокоюєшся, береш пелюстку в руку, обнімаєш гілку, вдихаєш. І дихаєш, дихаєш, дихаєш…