Леся Українка, окрім володіння філігранною технікою мистецтва слова, мала неабиякий хист до гри на фортепіано (сама зізнавалася, що якби не хвороба, то стала би професійною музиканткою, віртуозною виконавицею), виявляла значні здібності у малюванні (для розвитку цих естетичних поривів відвідувала деякий час художню школу у Києві, яку також довелося передчасно покинути через великі навантаження при мольберті), володіла тонким аналітичним мисленням, що засвідчено у її концептуальних літературознавчих, критичних та публіцистичних розвідках. Значними є здобутки Лесі Українки у царині художнього перекладу. Завдяки її наполегливій праці з’явилися добірні українські переклади вершинних творів світової літератури (зокрема «Книга пісень» Г. Гайне). Свій витончений літературний смак письменниця виробила значною мірою на основі української народної словесності. Не просто захоплювалася багатою національною фольклорною традицією, але й ретельно вивчала, докладала зусиль, аби вберегти від забуття реліктові уснословесні явища.
Письменниця була неперевершеною майстринею епістолярного жанру. Її листи до різних адресатів вирізняються стилістичною довершеністю, елегантністю викладу думки, емоційною виразністю. Художня спадщина Лесі Українки багатоманітна у своїх засягах. За життя письменниці побачили світло денне три збірки поезій «На крилах пісень», «Думи і мрії» та «Відгуки», в яких засвідчено її ліричний талант. Систематично у різних часописах з’являлися друком її прозові художні полотна, що вирізнялися глибоким психологізмом, актуалізацією складних морально-етичних питань. Однак знаковим жанром у творчій лабораторії Лесі Українки стала драматична поема. Саме у ній заграв усіма барвами геній великої поетеси. Про унікальні здобутки Лесі Українки на тлі складних життєвих перипетій ітиметься у лекції.