«Це будуть поетичні читання?» — спитаєте ви. «Я хз», — відповім я.

Це концептуальна мистецька двіжуха (бо я не роблю нічого не концептуального), де я читатиму востаннє поезію зі збірки, жартуватиму жарти, буду сміятися у мікрофон з них, щоб ви теж посміялись. Розмірковуватиму про поезію та очікування від самоідентифікації себе як поетки у 26 років, так, ніби вік щось значить. Так, ніби я ще збираюсь писати, ахах. Але мене реально тішить фраза «привіт, мені 26 років, я пишу вірші».

«Це буде як прощальний тур Скорпіонс?» — спитаєте ви. «Звісно», — відповім я. Просто ниций хайп (наскільки хайп на поезії можливий), бажання привернути увагу та «обман, шоб собрать класи».

Насправді ні, бо за два роки, як виявилось, легко перетворитися не у ту людину, яка писала усі тексти зі збірки. І їх настільки ж неактуально читати, як повідомлення колишньому. Може колись я читатиму ці вірші, але за умови, що напишу багато нових текстів, а мої численні фанати на виступах скандуватимуть назви поезій зі збірки «Жери землю», аби я прочитала хоч шось. Тобто, шансів дуже мало))

І для НЛП повторю ще раз: 10 серпня, поховання збірки «Жери землю», востаннє читаю тексти, а ви думаєте «ого, яка ексклюзивність моменту»