«По суті, усе мистецтво — гра з формою, її інструментарієм. Проте у моїй художній практиці форма завжди другорядна, вона є відображенням підсвідомої інспірації, внутрішнього стану, ідеї твору. В картині має бути присутня певна недомовленість, яка дає можливість при спогляданні увійти в процес творення, ставши ніби співавтором робіт», — пише Янович. У цьому «ніби співавторстві» я знаходжу себе серед робіт серії «Форма» в майстерні й згодом у двох залах артцентру Я Галерея в Києві. Цього разу Янович виходить на значно більший масштаб теми, яку виносить на розгляд у назві проєкту, й укотре показує дещо нове у своїх роботах.
«Форма». Назва серії начебто навмисно включає нас в асоціативне коло: формалізм і формоборство. Пам'ять про форму як тип злочину проти хибної свідомості ідеології, форма як спроба вхопити сакральне, форма як техніка, що її можна опанувати, а можна — винайти. Це також перебування автора на території безформного. «Я не займаюсь формалізмом», — наголошує Янович. Кожна серія — це не маніфест і не критичний закид, а конфігурація жестів і якостей матерії, що здатні оприявнити ті чи інші зближення форм і переживань. Еротизм в живописі Яновича, про який говорить Альбіна Ялоза. Оптика мікроскопу, про яку каже Микола Коломієць. Космічна матерія, яка може бути й темрявою, і поверхнею небесних тіл. Мотив втручання у свідомість, що був темою спільної з Антоном Логовим серії «Лоботомія» й артикулювався художником пізніше. Атмосфера й середовище, що змінюються від погодних умов. Львівські стіни з пісковику, залиті дощами.
У «Формі» Янович цілковито перейшов на акрил. Його експерименти з промисловими матеріалами, домішками цементу й емалевої фарби залишились позаду. Утім, розгалужений набір жестів, їхня багатошарова складність й надалі розігрується на полотні й продовжує розширювати візуальну мову Яновича. «Форма» перелічує усі знахідки, збирає разом те, що було віднайдено раніше, показує нове. Літери, які ще не знакова система, а лише спроба мови, спроба символічної системи, що передує будь-якій символізації. На окремих роботах проходять перемовини з абстрактними експресіоністами, Антоні Тапіесом або Робертом Мазервеллом з його слоноподібними, Ф-подібними формами. Цей діалог з іншими авторами також записаний на бекграунді серії. Серед записів Яновича до «Форми» можна знайти цитату з Карла Звіринського: «В основі кожного справді глибокого мистецтва завжди лежить трагізм, біль і скорбота. Радість є поверхневою, вона не може викликати глибоких почуттів». Які події та переживання супроводжували «Форму» протягом 2019‒2021 років? Що виходить на фактурну поверхню, а що так і залишається в глибині?
Пирск балончика, діаметр розпорошеного чорного, за ним — густий патьок, що рухається в горизонтальному напрямку (художник перевернув полотно), деренчання пухкої обтікаючої фігури, ламана чорна лінія, проторована через шар фарби біла лінія, пунктири, крапки й плями. Рухаючись рельєфами у власному темпі й настрої, стаєш неформальним співавтором «Форми».