Поетична збірка «Притулок часу» вийшла 1976 року у видавництві «Suhrkamp Verlag» (Франкфурт-на-Майні). Вона містить 50 віршів, написаних Паулем Целаном після його перебування в паризькій психіатричній клініці св. Анни. Це останні вірші поета, які були створені між 25 лютого 1969 та 13 квітня 1970 (крім датованої 2 вересня 1968 року поезії «Мигдальна»). Вони були віднайдені в архіві автора у трьох машинописних конволютах, на основі яких їх і видали. «Перший із них, який налічував 23 вірші, мав заголовок «Притулок часу», за яким відтак було названо всю збірку. Другий цикл, що містив 20 поезій і тематизує єдину поїздку Целана до Ізраїлю у жовтні 1969 р. носив ім’я чернівецької подруги юності поета, яка незмінно супроводжувала його в Єрусалимі: «Ілана». Третій конволют із 7 завершальними віршами був скромно озаглавлений як «Новий цикл», що насамперед вказує на його незавершений, фрагментарний характер», – ідеться у післямові до видання.
«Притулок часу» своїми есхатологічними мотивами та темними передчуттями стилістично продовжує попередні пізні збірки Пауля Целана: «Волокнисті сонця», «Світлопримус», «Арія снігу». Це досить герметична поезія, розшифрувати її, полегшити розуміння читачам допоможе Ґлосарій, в якому висвітлено обставини написання окремих текстів, вказано на джерела, які лягли в основу багатьох віршів, пояснено важкодоступні реалії. Та найголовніше, що ці вірші – ще кілька кроків до розуміння поета. Як зауважив Петро Рихло, виходячи із тієї обставини, що цих 50 віршів – це останні написані Паулем Целаном поезії, «їм відводиться особлива роль у всій ліричній творчості поета – роль поетичного заповіту».